Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року Справа № 909/870/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Попікової О.В.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2013 року

у справі № 909/870/13

господарського суду Івано-Франківської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера"

до Державного підприємства "Івано-Франківський облавтодор" відкритого акціонерного товариства" Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення збитків в сумі 1 715 356,80грн.

за участю представників

позивача - Кричун В.В.

відповідача - Фрейдун О.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15 жовтня 2013 року (суддя Калашник В.О.) залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2013 року (судді Галушко Н.А., Гриців В.М., Орищин Г.В.) у справі № 909/870/13 відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Скорзонера" до ДП "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення збитків в сумі 1 715 356,80грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15 жовтня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Скорзонера" (позикодавець) та ДП "Івано-Франківський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (позичальник) укладено договір позики №0208-Г/А-11 від 02 серпня 2011 року

Відповідно до п.1.1 договору позикодавець зобов'язувався надати позичальнику дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості до 180 тис. літрів для його власних потреб. Позичальник, в свою чергу зобов'язувався повернути позикодавцю таку ж саму кількість дизельного палива у строки визначені умовами цього договору.

Пунктом 2.1 договору передбачалось повернення позики в строк до 15 грудня 2011 року.

Додатковими угодами №1 від 13 грудня 2011 року; №2 від 31 березня 2012 року; №3 від 27 червня 2012 року; №4 від 28 вересня 2012 року; №5 від 28 грудня 2012 року, сторони вносили зміни до п.2.1 договору №0208-Г/А-11 від 02 серпня 2011 року щодо продовження строку виконання відповідачем зобов'язання повернути позику (а.с.14-18).

Останньою додатковою угодою №5 від 28 грудня 2012 року зазначений строк був продовжений до 31 березня 2013 року.

У процесі розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання договірних зобов'язань на підставі накладних, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.19-25) позивач передав, а відповідач одержав дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості 178633 літра на загальну суму 1715356,80грн.

Однак, в порушення договірних зобов'язань, відповідач у визначений додатковою угодою № 5 від 28 грудня 2012 року строк не повернув позивачу предмет позики.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача до відповідача з позовної заявою про стягнення збитків в сумі 1715356,80 грн., що складають вартість неповернутого палива.

Зокрема, скаржник вважає, що не повернувши у визначений договором строк позику, відповідач спричинив позивачу збитки, що складають вартість одержаного ним дизельного палива, обраховану на підставі вказаних у накладних цін на даний вид товару, посилаючись на ч.5 ст.226 ГК України.

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів ( ч. 7 ст. 179 ГК України).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договором, в розумінні ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, п. 1.1 договору позики визначено, що позикодавець зобов'язується надати позичальнику дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості до 180 тис. літрів для його власних потреб, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві таку ж саму кількість дизельного палива у строки визначені умовами даного договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій зазначили, що предметом спірного договору є позика у вигляді товару визначеного родовими ознаками, а тому прийшли до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в грошовому еквіваленті.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України з вищезазначеним висновком не погоджується з огляду на наступне.

03 квітня 2013 року позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію від 02 квітня 2013 року № 02-юр-13, яку вручено останньому 09 квітня 2013 року, з вимогою повернути дизельне паливо Л-0,20-40 в кількості 178683 літра.

Відповідач відповіді на лист позивача № 02-юр-13 від 02 квітня 2013 року не надав, прийняту в позику продукцію позивачу не повернув, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" з позовом у даній справі. При цьому, позивач вважає, що відповідач надану йому у позику продукцію втратив, а тотожної продукції не має та просить суд стягнути з відповідача відповідно збитки у розмірі вартості втраченої продукції.

Однак, зазначені позивачем обставини залишені судами попередніх інстанцій без уваги та не досліджено фактичного знаходження переданої позивачем відповідачу продукції та можливості повернення її позивачу. У випадку встановлення факту відсутності продукції чи її втрати суду необхідно встановити дійсну вартість втраченої продукції та розглянути позовну вимогу про відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а тому судам необхідно з'ясувати наявність всіх елементів правопорушення у спірних правовідносинах.

У разі відсутності, хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Наведене свідчить про те, що господарськими судами не вжито заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, тому рішення визнаються такими, що прийняті за неповно з'ясованими обставинами справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи у касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід приймати до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорзонера" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2013 року та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15 жовтня 2013 року зі справи №909/870/13 скасувати.

3. Справу № 909/870/13 передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді О. В. Попікова

С. С. Самусенко